Ранком я завжди а) вигулюю собаку б) іду в магазин за свіжим тістечком та\або йогуртом на сніданок - собі та малому. Такий ритуал.
Собака - зрозуміло.
А от магазин - запитайте мене, чому я не закуповуюся тістечками-йогуртами з дня\вечора або взагалі зазадалегідь - не скажу. І ні, навіть не тому, що боюся все зжерти ввечері - коли я всетки згадую про тістечка ввечері, вони спокійно доживають до ранку.
Просто... якось так склалося. Можливо, оцей похід в маленький Міксмарт в сусідньому домі (коли лінь або депрес йти кудись далі) або в АТБ (до якого трошки треба пройтися) - це місточок в конвенційну нормальність. Ну тобто приходжу я така "Доброго дня, пані Віка\пані Олеся. - Доброго, Надійка (бггг, обидві молодші за мене, але вони нормальні солідні тьоті, а я оце забігла в дурнуватій футболці, ясно що ніяка не пані) Візьми сьогодні вишневий штрудель, якраз щойно привезли. А чизкейк не бери - він ніби добрий, але післязавтра вже йому строк. - Дякую. А як вам дощик надвечір? - Йой, і не кажи. Тут ллє, а на город аби краплинка впала, тьху!"
Такий от діалог, приходять хлопці з частини ДСНС, яка поруч, беруть каву та тістечка. Здоровкаються, теж смол ток якийсь.
В АТБ зранку працює Маша з її милим "Як ваше нічего?"

І я на якийсь час - нормальна людина, без загонів, тривожності, без хобі та інтересів, на які інші піднімають брову. Просто нормальна людина.
І тих шматочків нормальності вистачає. Більше - то вже був би перебір
Оригинал записи на Дыбре

Сподіваюся, епопея добігла кінця - в мене новий Самсунг, куди сьогодні успішно перенесли дані зі старого.

В найближчому до мене самсунгівському сервіс центрі класні гуморні та вправні татарські хлопці працюють, а продавець у самому магазині – такий, знаєте, хрестоматійний українець, неквапний, статечний, з черевцем та шевченківськими вусами.

А ще, доки чекала, надивилася відвідувачів сервісного центру і тепер хлопцям щиро співчуваю.
Спершу прийшла тітонька-божа кульбабка, принесла два телефони, в які вона послідовно засунула одну й ту саму картку, і обидва телефони міцно заглючили.
Тітка божилася, що волога на телефон не потрапляла, але сервісман показав їй окислення, і тоді тітка згадала, що її котик любить жувати кінчик дроту зарядки. А зарядка одна на обидва телефони.
Пу-пу-пу.
І ще така "А хіба це волога? Це ж не вода".

Потім було взагалі чудасійно – прийшла панночка, яку я навіть упізнала і голосно подумала "Бля, і тут воно!" Вона весь час вештається по нашому району, знімає селфі та селфі-відоси з дивними промовами та танцями і справляє враження неадекватної та\або під речовинами. Блогерка, мабуть 😈 
Я її чому запам'ятала - вона, як не попадалася мені, щоразу до моєї собаки чіплялася, поки я на неї не гримнула. Пам'ять, щоправда, там як у золотої рибки, або дивилася вона лише на собаку - але без собаки мене вона не впізнала.
Панночка прийшла з телефоном, який упав і розбився екраном. Вельми барвисто описала на загал свої емоції та реакції з цього приводу - вона випустила телефон, коли поруч заверещала чия дитина.
Потім пані блогерка довго і складно в'їжджала в те, навіщо сервісман просить у неї пароль від телефону.
А потім голосно на весь магазин запитала, чи не залишаться її інтимні фото з телефону в сервісі на комп'ютері.
Фіналу я не дочекалася, мені віддали мій телефон і я пішла.
 
Сподіваюся, закінчилося все добре.




Оригинал записи на Дыбре

Ну - і трошки домашнє.
Хочу крабів. Ні, не їсти - хочу завести геосесарму, причому різну.


****

Ще хочу зварити варення - ні, не з крабів, зі сливи з яблуком. Можливо, невеличку частину сливи, що купила сьогодні, пущу на повидло, яке зроблю з перцем.

А ще сьогодні накупила різної кураги - простої кисло-солодкої (найдешевша та найлюбиміша в магазі),туркменської лодочки та "лимончик". Лимончик зовсім не кислий, просто курага.


Оригинал записи на Дыбре

Панове, якщо я буду бігати по чужих блогах та коментувати, аргументуючи тим, що "мне приятельница сказала, что вот тут может касаться меня" - просто пристрельте мене.
Бо то навіть не крінж, а крінжище.
Оригинал записи на Дыбре

Що потрібно щоб замішати тісто для оладок?
Змішати разом кефір, скислі вершки, яєчка, олію, цукор ваніль, борошно, розпушувач, добре розмішати.

У процесі двадцять, сцуко, раз зсадити зі столу або витягти з миски вредне руде кошеня! 😡 

Оригинал записи на Дыбре

Подумалось - Шінджі Такеда та фільми з ним мимоволі зводив мене з дивними людьми. Дивними в сенсі - тими, що weird, а не strange.
Я щоразу отримувала від або ж завдяки цим людям якісь цікаві знання та інформацію - а потім йшла далі. Людей не згадаю, а от знання залишилися.

Оригинал записи на Дыбре

Ну щто, впереше поїздила верхи на новому місці.
Звісно спершу трошки на корді відпрацювала конячика, але все одно був він трошки distracted.
Хоча при посадці стояв спокійно і загалом був кращою версією лякливого себе.

Тронулися кроком, і Кукусь такий - а, що, а там коні? Га-га-гааа! А хто мене вкусив за плече? А це що за страшний плакат, я його не бачив ( ну і що, що я бігав повз нього на корді? То не щітово).
Але - перемогли плакат, перемогли відволікаючі фактори, почали опускатися, зробили бокові, побігали по паличках.
І припаркувались до монтуара так, що мамка зійшла, а не спригнула.
Горжуся.

А це просто віслючок і поняха.


Оригинал записи на Дыбре

https://vimeo.com/1052821174

Людина переклала та озвучила українською армянський мультик про балакучу рибу та злого велетня.
Найдотепніше - як він викрутився з іменем велетня, яким того призивали.
Не буду спойлеріти.
Оригинал записи на Дыбре

Введення в широкий обіг поняття ресурсності, на мій погляд, має ще таку сторону - здатність людини щось зробити виводиться за межі її особистості. Таке враження, що є ось є я, особистість - і є моя ресурсність. Окремо існує.


Оригинал записи на Дыбре

Найбільш тригерний мультик дитинства - ні, брешу, один з найбільш тригерних - "Ох і Ах".
Це про всіх тих людей, які "та що  там твоя депресія, іди попрацюй".

Watch on YouTube

Оригинал записи на Дыбре